Галерея Imagine Point представляє проєкт Андрія Блудова та Олексія Сая
MEETING POINT.
Назва першої спільної виставки двох художників визначає унікальність та символічність події: місцем перетину творчих шляхів митців, їх «точкою зустрічі» стала саме галерея Imagine Point, «точка уяви».

Для експозиції Андрій Блудов запропонував живописні твори із проєкту «Урбаністика», розпочатого ще у 2018 р., в якому він «метафорично торкається теми простору, структури та лабіринту, в той же час пропонуючи аналогію бачення світу сучасною людиною, та звертається до теми трохи збитої, навіть заплутаної свідомості Homo sapiens».
Думка про те, «що людина достатньо відірвалася від природного світу, створивши власний уособлений простір буття», давно хвилює художника.
І він будує цей простір, своє уявне Місто, складене із «прямих ліній та кутів у різних перспективах» дивовижних штучних конструкцій — зафіксованих на полотні графічних креслень постмодерністської архітектури, що часом виглядають нереальними, футуристично-абсурдними.
І з цими експресивними, наповненими світлом та пульсаціями, яскраво -«божевільними» за колоритом живописними формами та структурами у певній точці найвищої напруги зустрічаються і перетинаються металеві об’єкти-інсталяції, «дими» Олексія Сая.
Над серією «Дими» Олексій Сай почав працювати близько десяти років тому, під час Майдану:
«Це — дими.
Дими від світло-шумових гранат на стадії самого моменту вибуху, коли всіх, хто є поруч, оглушає. Я почав їх робити взимку 2014. Я продовжую їх робити час від часу і тепер — але зараз, можливо, це не ті дими, а якісь інші — в будь-якому випадку, це «щось затверділе, яке не має бути твердим».
Такі серії у мистецтві називають «відкритими», вони свідчать про важливість певної теми для художника. Не зважаючи на часові перерви, митець постійно повертається до одної теми як до відкладеної розмови про щось надзвичайно важливе.
Але у поверненні до «димів» винна трагічна історія нашого сьогодення: «я ніколи не хотів паразитувати на соціальних темах, але коли таке вже відбувається — то що вже, не обійдеш».
Ламані металеві форми із «кутастими» заокругленнями (саме вони нагадують клуби диму, те, «що не має бути твердим») потужних кубістичних об'єктів страшними реаліями сьогодення вриваються у світ футуристичної урбаністики. Їх сріблясті металеві поверхні контрастують із яскравими площинами полотен. Але геометрична лаконічність, різкі, чіткі обриси нагромаджень у картинах та об’єктах візуально поєднують інсталяції та живопис.
Що відчуває людина у пастці заплутаних лабіринтів споруд під час вибухів, під цупкою завісою димів?
І яким бачить вихід для себе?
Бо вихід завжди є, і завтра, попри все, настане.
І в тому завтра урбаністичні краєвиди з чіткими скульптурними формами, вплетеними у них, сприйматимуться вже зовсім інакше — як органічне середовище для життя наступних поколінь.
Точка зустрічі почуттів та пошуків двох художників стає точкою відліку уявлень про майбутнє.