Позачасся – це і смуток за минулим, яке неможливо повернути, і спостереження за існуванням міста і людини у ньому під час війни, коли час і місце змінюють старі сенси і додають нових. Це і спостереження за власним відчуттям часу і простору.

«Мабуть, для мене це втрата хронологічної лінійності часу, оскільки у старих роботах вже неможливо розгледіти інше життя, саме те, що в них було закладено раніше. Ми вирішили скомпонувати роботи з різних серій, які просякнуті однією ідеєю – існування під час війни, бо навіть ті, що створювались до, з новим контекстом почали зовсім інакше сприйматися, як-то магазини з листами ДСП у вікних отворах, понівечені вагони і т.д.» – Анна Приходько.

«З початком повномасштабного вторгнення кардинально змінилося сприйняття метро як локації. З перших днів війни люди почали використовувати його як укриття під час повітряної тривоги. Люди брали документи, їжу, ковдри, і чекали, поки безпечно буде йти додому. Дуже часто ночі проводили переважно на підлозі. Тепер ця підземна інфраструктура потенційно готова прийняти мешканців міста в будь-який момент, слугуючи укриттям від ракетних атак і дронів. Ця війна принесла абсолютно нове значення багатьом речам, які раніше здавалися цілком звичними і повсякденними. Майбутнє для нас поки що незрозуміле» – Владислав Рябоштан.