Що потрібно, аби не загубитись у світі? Ідеї? Цінності? Люди? Події? Місця? Кожен має зо п’ять персональних маяків, які скеровують його шлях. Однак сьогодні, як і тисячі років тому, пробиратись світом навмання, спираючись лише на суб’єктивні орієнтири — справа радше купки екстремалів зі сталевими нервами й повною зневірою у вічне. І щоб там хто не писав про кінець всього вічного, особисте завжди буде зв’язаним зі спільним, а інтуїція десь, хоч і дуже глибоко, але дуже тісно з’єднана з об’єктивними законами світу. Щоразу озираючись на внутрішні маяки, важливо не втрачати й зовнішні орієнтири. У давнину колективний досвід фіксували у вигляді малюнків: сцена полювання на мамонта на стіні якоїсь із печер не була конкретним випадком із життя прахудожника. Вона відображала те, з чим стикався кожен його одноплемінник у своїх буднях. Поступово до вохрових дерев додавались кути гір, вугільні риски доріг і лінії річок. І так допоки ми сьогоднішні не опинились перед картою світу — чи не єдиним об’єктивним, що вказує нам на масштаб і множину шляхів. Сучасна географічна карта — це набір знаків, що позбавлені власного змісту. Останній народжується лише у процесі перетікання особистого, у колективний, а далі — в об’єктивний досвід, зафіксований і визнаний всіма.